У XVI ст. недалеко від Жовкви (25 км від Львова), за горою прийшли ченці Йоіл та Сильвестр і заснували печерну церкву. На початку XVII ст. Станіслав Жолкевський дає дозвіл на будівництво монастиря. Спочатку Крехівський монастир був дерев'яний, потім, розбагатівши, ченці провели в рурах (трубах) воду з джерела, побудували оборонні стіни – грамоту-дозвіл видав сам король Корбут Вишневецький. Сторіччя XVII – війна з Туреччиною, татарські (союзні туркам) загони нишпорять по всій окрузі. Знаходять монастир. Племінник хана Селім Гірея був з татарами і один з ченців, що захищають монастир, вбиває його. Селім Гірей в люті: - Знищити ченців! Але за них заступається Дорошенко. Монастир платить контрибуцію і вороже військо відступає. Контрибуція велика – в монастирі з церков зняли навіть дзвони. Але ченці живі, і як мурахи, знову наживають собі добро. У XVIII ст. будується кам'яна башта з годинником, новий міст і нові ворота. Будуються кам'яні церкви.

XX ст. приносить нові неприємності. Монахів Крехівського монастиря утискає польська влада, адже монастир греко-католицький, отців Василіан, тобто український. Забирають старовинні книги (найстаріша датується 1493г.), хроніки XII - XIV ст., потім повернули, але не все. Радянська влада закрила монастир, а в приміщеннях розмістилася школа для дітей інвалідів.

У 90-х роках XX ст. монастир св. Миколая у Крехові знову відкрився. У ньому знаходяться дві чудотворні ікони – св. Миколая та Матері Божої Верхрадской. Обидві ікони перебували на збереженні у Львівських церквах і тепер урочисто перенесені в монастир.

За свідченнями архівних документів, у 15 — 16 століттях тут був монастир отців Василіан. Ченці тут переховувалися від нападів татар.

За переказом, під час одного з нападів, татари зруйнували монастир, і вижити вдалося лише одному монаху. Він поселився окремо в урочищі Заглини, що неподалік від села Монастирок. Через самотній спосіб життя його прозвали «самцем». Згодом сюди почали тікати люди з навколишніх сіл перед нападами ворогів. Тут вони спільно молилися і просили Господа вберегти їх від небезпеки.

Легенда оповідає, що десь у 17 столітті біля села гралися пастушки. Серед них була дівчинка Маруся, якій одного разу під час молитви з`явилася Діва Марія. Маруся розповіла односельчанам і священику про те, що бачила Пречисту Діву і повела їх на місце появи. Але не всі повірили. Були і такі, що сміялися з неї та глузували. Дитина плакала. Але раптом підвела очі вгору і знову побачила свою небесну гостю. Маруся сказали: "Вона тут, я її бачу". За проханням Богоматері дівчинка підійшла до гори і рукою розгорнула землю. Сталося чудо: з-під землі почало бити джерело.

Через деякий час біля цього джерела отримала оздоровлення і зцілення незряча донька місцевого пана, яку не могли вилікувати найкращі лікарі світу. Тоді пан подарував громаді села Монастирок землю, на якій знаходилось джерело. Люди відмежували подаровану землю викопаним ровом, який зберігся до наших днів. з того часу місцеві жителі назвали джерело "Маруся".